Вимоги й терміни мають підкріплюватися діями.
Оголошення президента США Дональда Трампа про дедлайн у 10–12 днів для президента Росії Владіміра Путіна, аби той погодився на припинення вогню в Україні, свідчить про подальшу зміну риторики глави Білого дому. Зростаюче роздратування Москвою та готовність говорити прямо про російську ескалацію — це сигнал, на який давно чекали як у США, так і в Європі. Про це у колонці для The Hill пише Джейн Гарман — колишня конгресвумен від Каліфорнії та ексголова Комітету Палати представників з питань розвідки.
Проте хоча зміна тону свідчить про зростаюче невдоволення, воно досі не вилилося в конкретні дії. Росія тлумачить цю ситуацію як збереження паузи в тиску — і активно використовує її, щоб посилити наступ на українські міста, атакуючи житлові квартали та лікарні.
Сьогодні російські війська просуваються територіально найшвидшими темпами за останній рік, а їхні атаки стають дедалі складнішими. Зграї іранських дронів Shahed, які тепер масово виробляються в Росії з використанням китайських компонентів, атакують українське небо з такою інтенсивністю, що засоби ППО не встигають їх збивати.
Лише за один день минулого місяця Росія запустила 728 дронів, ракет і хибних цілей у межах комбінованої атаки. Українські розрахунки ППО та оператори радарів працюють героїчно, проте вже на межі можливостей.
А у США тим часом залишаються інструменти, які досі не задіяні. Вже кілька місяців у Конгресі готовий до ухвалення двопартійний санкційний законопроєкт, співавторами якого є республіканець Ліндсі Грем і демократ Річард Блументаль.
Документ, який підтримали 85 сенаторів, тобто більшість, достатня для подолання президентського вето, передбачає жорсткі вторинні тарифи для країн, що продовжують купувати російську нафту й газ — таких як Китай, Індія та Бразилія. Це значно ускладнило б для них ведення бізнесу з Москвою.
Проте в липні керівництво Сенату відклало цей законопроєкт після того, як Трамп заявив, що готовий до дій, якщо Росія не зробить кроків до миру впродовж 50 днів. Лідер більшості в Сенаті Джон Тун заявив, що «призупиняє» просування документа, чим дав сигнал: Конгрес підлаштовується під часові рамки Трампа. Палата представників підтримала цю лінію.
Це було помилкове рішення. Хоча важливо, що президент Трамп виявляє дедалі більшу рішучість, відкладати дії Конгресу в надії, що Путін раптом сяде за стіл переговорів, — означає лише дати Москві більше часу й простору для ескалації. Кожен тиждень зволікання — це втрачена можливість посилити фінансовий тиск на путінську воєнну машину.
І мова йде не лише про Україну — на кону стоїть глобальне суперництво з Китаєм.
Роль Пекіна у цій війні дедалі очевидніша. Китайські компанії постачають Росії не тільки компоненти, а й цілі системи озброєнь. Безпілотники та хибні цілі китайського виробництва допомагають Москві перенасичувати український повітряний простір. Чиновники КНР навіть приймали делегації з окупованих територій України та продовжують продавати важку техніку компаніям, що працюють там. За даними європейських дипломатів, міністр закордонних справ Китаю нещодавно заявив ЄС, що Пекін не хоче поразки Росії у війні, бо побоюється: це дозволить США більше зосередитися на Азії.
Україна реагує відповідно. На початку липня в Києві було затримано двох громадян Китаю за підозрою в шпигунстві — вони нібито намагалися викрасти інформацію про ракетну програму «Нептун». За кілька днів до того президент Володимир Зеленський запровадив санкції проти п’яти китайських компаній, які звинувачуються у сприянні російському військовому зусиллю. Це не символічні жести — це чіткі ознаки того, що Україна тверезо оцінює масштаби загрози та розуміє союзництво Пекіна з Москвою.
Підтримка України — це не відволікання уваги від змагання США з Китаєм. Це його невіддільна частина. Послаблення військової потужності Путіна означає підрив одного з ключових стовпів китайської глобальної стратегії. І якщо дозволити Росії безкарно продовжувати агресію — це лише розв’яже руки Пекіну в Тайванській протоці й Південно-Китайському морі.
Слід віддати належне адміністрації Трампа: вона почала озвучувати жорсткіші претензії до Пекіна. Під час нещодавніх торговельних переговорів, як повідомляється, високопосадовці США порушили питання про закупівлі Китаєм підсанкційної російської нафти й постачання до Росії товарів подвійного призначення на суму понад 15 мільярдів доларів. Це серйозні застереження — але якщо за ними не буде дій, вони просто зіллються з уже знайомим шаблоном зволікання, який Москва й Пекін давно використовують на свою користь.
Санкційний законопроєкт Грема — Блюменталя має бути ухвалений. Це — найсерйозніша на сьогодні спроба запровадити справжню відповідальність не лише для Росії, а й для цілої мережі країн (насамперед Китаю), які допомагають їй обходити санкції. Документ не суперечить зусиллям адміністрації з тиску на Москву, а лише доповнює їх. І він дає чіткий сигнал: США не лише говорять про відповідальність, а й готові діяти.
Відлік часу може бути корисним — він створює відчуття терміновості. Але терміновість без дій — це не стратегія. Наразі важливо не те, скільки днів залишилось на таймері, а те, як ми використовуємо кожен з них.