Часто буває, що дитина починає з 4-5 років активно просити домашню тваринку. Іноді батьки ведуться на “емоційні запити” своїх синів чи доньок, а потім стають заручниками ситуації, коли самі носяться з котиком, хом’ячком чи собачкою. І це закономірно, адже тварини – не іграшки.
Подробиці
Не існує тварин, яким догляд не потрібен. Харчування, облаштування місця для сну, прогулянки, візити ветеринара тощо – все це рутина, яка чекає власника тварини.
До 12 років зооінженери і психологи не рекомендують заводити тваринок, якщо дитина просте “хоче”. Об’єктивно діти не готові нести відповідальність за життя тварин 24/7 і виконувати низку завдань (давати нормовано їжу та воду, прибирати туалет, вигулювати тощо).
Крім того, є тварини, що можуть створити дискомфорт самій дитині на рівні сну (якщо брати до уваги нічних тварин, зокрема шиншилу), вкусити (кролик), викликати алергію (кіт). Інша сторона медалі, коли дитина випадково, не розрахувавши силу, може притиснути хом’яка чи впустити з рук маленьке цуценя.
У віці 10-12 років формується більш свідоме, зважене ставлення до бажань і фізична готовність доглядати за домашнім улюбленцем. Тому краще не поспішати, а дати дитині час на “подумати”, щоб через місяць-два не писати оголошення “віддам у хороші руки…”.